Ризики мирних угод
Росія, незважаючи на економічні й військові труднощі, продовжує реалізовувати свої імперські амбіції, а війна в Україні стає ключовим випробуванням для міжнародної безпеки. Хоча з'являються мирні пропозиції, кожна з них ризикує винагородити агресора і підірвати основи міжнародного порядку.
Чи можуть в Східній Європі з'явитися ознаки, що вказують на можливий швидкий мир? На перший погляд, деякі з недавніх тенденцій можна трактувати саме так. З одного боку, Україна стикається з величезним тиском — як на фронті, так і в міжнародній політиці. Збройні сили Росії повільно, але вперто здобувають території на Донбасі, а їхні атаки на енергетичну інфраструктуру України стають все більш руйнівними.
У Сполучених Штатах новообраний президент Дональд Трамп заявив про своє бажання якнайшвидше завершити війну. Тим часом у Західній та Центрально-Східній Європі виникла спілка популістських партій, для яких міжнародне законодавство, європейська єдність та демократичні цінності, а отже, й доля України, мають, в кращому випадку, другорядне значення. Не лише радикали з лівого і правого флангів, але й деякі політики з центристських кіл, зокрема канцлер Німеччини Олаф Шольц, ведуть передвиборну кампанію, позиціюючи себе як потенційних миротворців, чий раціональний підхід, нібито, може запобігти подальшій ескалації конфлікту.
З іншого боку, режим Путіна в Росії зазнає серйозного економічного тиску. Інфляція продовжує зростати, а курс рубля стрімко знижується. Втрати людей і ресурсів Росії на українському фронті є колосальними, і Москва здатна лише частково їх компенсувати. На Близькому Сході, Південному Кавказі та в Центральній Азії Росія поступово втрачає своє становище як могутня сила, і це супроводжується падінням репутації Путіна як геополітичного стратегa. Як в Україні, так і в Росії свіжі соціологічні дослідження свідчать про те, що більшість населення підтримує ідею термінового припинення вогню в Донбасі.
Чи має це нарешті надати Європі можливість остаточно завершити війну? Сумніви залишаються, адже більшість конструктивних ініціатив у цьому напрямку часто ведуть до безрезультатності. Багато запропонованих планів щодо припинення вогню та ширших стратегій мирного врегулювання не беруть до уваги основні інтереси сторін, які беруть участь у конфлікті. Вони не узгоджуються ані з амбіційними гегемоністськими прагненнями Росії, ані з фундаментальними вимогами безпеки України. Принцип "нічого про Україну без України" є не лише благородною політичною ідеєю, а й важливою умовою для виживання Києва. Росія має намір не просто обмежити українську націю, а повністю знищити її як незалежну культурну спільноту та суверенну національну державу.
Однак багато мирних проєктів свідомо чи несвідомо базуються на стратегії вирішення конфліктів, які передбачають, що російська військова агресія буде винагороджена, а Україна, навпаки, - покарана за відмову від ядерної зброї. Подібно до наслідків недбалого ставлення нинішніх поколінь до навколишнього середовища, міжнародне визнання перемоги Росії в Україні заклало б бомбу уповільненої дії під систему міжнародної безпеки. Часткове припинення вогню може бути можливим сьогодні на деякий час. Однак закріплення територіальних здобутків Росії та/або втрата суверенітету України сприятиме повторенню та наслідуванню дій наступними російськими або іншими ревізіоністськими урядами.
Більш того, закріплене в угоді територіальне та/або політичне обмеження української національної держави стало б тривожним сигналом для інших країн, які мають відносно слабкі позиції стосовно своїх сусідів. Незалежно від способу, яким уряди здобули владу — через демократичні вибори або недемократичні методи — багато держав можуть переглянути свої підходи до національної безпеки. Існує зростаюча ймовірність виникнення регіональних гонок озброєнь. Виникнення нових програм розробки ядерної зброї, а також можливе призупинення дії Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та Конвенції про заборону хімічної і біологічної зброї можуть стати цілком реальними варіантами розвитку подій.
Численні прихильники концепції часткової капітуляції України сьогодні маскуються під друзів миру та противників війни. Проте їм варто висловити не лише початкову позицію, але й продовжити думку: перемога Росії, яка на даний момент виглядає єдиним можливим варіантом для тимчасового завершення конфлікту, стане не лише явною несправедливістю щодо України. Це також призведе до руйнування міжнародної системи держав.
Людство увійшло б у своєрідний "новий старий світ": сильніші знову почнуть відсувати кордони, імперські держави військово придушувати слабших, а експансіоністські уряди безкарно чинити геноцид. Тільки той, хто готовий заплатити таку високу ціну, має право вимагати припинення поставок зброї в Україну, скасування санкцій проти Росії та передачі Москві українських трофеїв - окупованих територій, депортованих дітей, експропрійованої власності тощо.
Багато вигаданих прихильників миру не усвідомлюють, що своїми риторами вони насправді підштовхують російських імперіалістів та агресорів до подальших дій. Більшість так званих противників війни в Європі або забувають, або навмисно ігнорують той факт, що вони фактично підтримують загарбницькі кампанії, що призводить до підвищення ймовірності нових конфліктів. Тепер дозволяючи агресорові отримувати вигоду від своїх дій, ми помилково вважаємо це деескалацією, а не хибною стратегією пацифізму, яка лише сприяє повторному використанню сили.
Окрім невідомості щодо масштабів супутніх загроз для світової безпеки в разі перемоги Росії, багато прихильників мирних переговорів демонструють політичну наївність щодо імперських амбіцій Москви. Сучасне керівництво Росії, хоча ще не досягло крайніх фашистських проявів, має намір досягти значно більшого, ніж просто обмеження суверенітету та анексія українських територій. Основною метою є не лише знищення незалежної української національної держави, наскільки це можливо.
Україна також є політичним полігоном, геостратегічним інструментом, зоною військового розгортання й резервуаром ресурсів для Росії в досягненні нею ширших цілей у Східній Європі та за її межами. Починаючи з 2022 року І ворожість Москви, і її цілі щодо Заходу неухильно зростають. Підкорення України тепер є не стільки призом, скільки першим кроком у фундаментальній перебудові європейської І глобальної політики, яку проводить Москва. Це ще не означає негайного продовження кінетичної війни за межами України. Неодноразові погрози Москви застосувати проти Заходу звичайну зброю і зброю масового знищення є не передвісником дій, а частиною гібридного інструментарію для знищення демократичних суспільств, держав та організацій.
На певних етапах дипломатичні зусилля Москви можуть виступати як інструмент підриву, а не як альтернатива для вирішення конфліктів. Шведська політологиня Шарлотта Роде нещодавно зазначила, що "російський театр переговорів" виконує більше маніпулятивних та перформативних функцій, ніж практичних. Основною метою таких переговорів може бути стримування опонента, тоді як максимальне завдання — отримання поступок, які інакше довелося б здобувати виключно військовими засобами. Сьогодні іноземні прихильники переговорів можуть бути сприйняті як "корисні ідіоти" Кремля, що ненавмисно підтримують гібридну війну Москви і ускладнюють досягнення реального та стійкого мирного врегулювання, яке потребує зміцнення України.
Вторгнення Росії в Україну не лише є агресивною війною з метою знищення, але й слугує інструментом для Москви. Дискусії щодо підтримки України та можливого завершення конфлікту викликають розбіжності серед західних країн, парламентів, урядів та альянсів. Наплив біженців з України підсилює антизахідні популістські рухи, такі як "Альтернатива для Німеччини" та Союз Сари Ваґенкнехт у Німеччині. Крім того, слід зазначити, що у разі успішного захоплення України через військові, дипломатичні чи комбіновані дії, Росія використовуватиме її як платформу та ресурс для своїх заходів на заході, як у класичному, так і в гібридному форматах.
Європейські нації, а також інші країни як Західного, так і Незахідного світу, повинні встановити ряд національних інтересів, спрямованих на досягнення справедливого миру, щоб завершити конфлікт між Росією та Україною. Проте, це стане реальністю лише за умови успішних наступів українських сил, які базуються на сучасному озброєнні та належному забезпеченні. Поки ця ключова умова не буде виконана, спроби знайти баланс і компроміс із Москвою тільки підсилять вже наявні агресивні зовнішньополітичні прагнення Росії, а не стримуватимуть їх.
Цей матеріал був підготовлений в рамках співпраці між ZAXID.NET та польським виданням Nowa Europa Wschodnia.
