Ми поки що не опинилися в Третій світовій війні, проте вже беремо участь у Другій холодній війні.
Вашингтон почав розмовляти інакше, а Київ намагається навчитися перекладати українські потреби американською мовою, - каже експерт зі стратегій Євген Глібовицький
Які ключові події сталися в Україні у 2024 році? Як можна підсумувати цей рік загалом?
Цей рік став знаковим моментом для українського суспільства, яке переживає помітний процес дорослішання. Це явище викликане численними розчаруваннями і тим, що події відбувалися не так, як ми сподівалися. Однак саме ці випробування сприяють нашому зростанню. Суспільство змушене було пройти через важкий етап, коли реальність викрила наші очікування. Отже, те, що сталося з нами, є наслідком невідповідності між нашими сподіваннями та реальністю.
В цілому, наше суспільство стало значно обережнішим у своїх реакціях. Сьогодні ми навчаємося приймати реальність такою, якою вона є. Це не означає, що ми з нею згодні, але дозволяє нам приймати більш зважені рішення в майбутньому.
Закінчилася п'ятирічна каденція теперішнього президента. Які ваші враження від "епохи Зеленського"? Яким чином вона запам'ятається в історії?
Не бачу жодних проблем у тому, що термін каденції завершився. Закон чітко регламентує дії в подібних ситуаціях. Тому продовження політичної каденції в даних умовах є оптимальним рішенням. В умовах війни проведення виборів, які могли б призвести до легітимної влади, є неможливим. Я вважаю, що Володимир Зеленський увійде в історію як особа, яка прийняла виклик, і має як багато переваг, так і недоліків. Кожен колишній президент має своїх прихильників і противників, і Зеленський не є винятком. Його значущість полягає в тому, що за нього голосували люди, які в інших обставинах могли б віддати свій голос за проросійський вектор розвитку України. Він допоміг цим людям перейти до українського табору. Якби на посту президента був той, хто мав підтримку виборців з проєвропейським курсом, досягти такої єдності, яку ми спостерігаємо під час війни, було б значно важче. Зеленський став символом нового об'єднаного суспільства. Однак це сталося не завдяки його програмі з забезпечення єдності, а через обставини, які врешті-решт формують уявлення про політичних лідерів, відмінні від тих, які ми маємо на момент голосування. Я припускаю, що після Зеленського відбудуться політичні зміни, які приведуть нас до подальшого демократичного розвитку. Якщо після нього будуть сьомий, восьмий і девятий президенти, це стане найкращою спадщиною, яку він зможе залишити.
Вважаєте, що Зеленський увійде в історію як президент, який зшив Україну?
- Він її не зшив - він уможливив зшиття України. Зеленський був тим, за кого процес переходу політичних орієнтацій закінчився й оформився. До нього ще можна було говорити, що є дискусія щодо вектора руху країни. Тепер цю дискусію закінчено. Українці чітко відчувають те, чого не відчувають наші міжнародні партнери: інтеграція України в Європейський Союз і НАТО не може бути вулицею з одностороннім рухом. Це не тільки перелік завдань, які ми маємо виконати, це перелік змін, що мають статися з обох боків - українського і європейського. Інакше під загрозу потраплять фундаментальні принципи ЄС. Україна вносить набагато ширший досвід, ставить на порядок денний складніші питання і є лакмусовим папірцем, за яким можна судити, чи ці організації виконують свою місію. На нас чекає значна й гостра дискусія із західними партнерами, де ми постараємося допомогти їм всупереч їхньому бажанню.
У 2022 році люди сподівалися на швидке завершення конфлікту. Проте в 2023-му ці сподівання почали згасати. Які зміни відбулися у 2024 році? Чи усвідомлюють люди, що війна з Росією може тривати довго?
- 2024 року відбулося складне калібрування, яке призводить до того, що ми пробуємо вирватися зі стану заручників амплітуди, де крайні точки - ейфорія і депресія, та знайти стан, який дає можливість раціонально оцінювати дійсність. Цей стан здобувається щораз більшими зусиллями - накопичуються біль, втрати, роздратування, втома. Ці чинники діють усупереч тверезому погляду на реальні події. Суспільство стало загартованішим, але це також означає, що воно знову поглибило свою травму. І це аж ніяк не є приємним і корисним досвідом. За нашу загартованість, що базується на історичному досвіді останніх поколінь, заплатили і продовжуємо платити фантастичну ціну - в тих життях, які ми втратили, і в тих життях, що не зможуть самореалізуватися, які вимушені знову приймати долю, а не формувати власні пріоритети.
Однією з найактуальніших тем цього року стала зміна на посаді головнокомандувача Збройних сил. Яким чином перехід від Валерія Залужного до Олександра Сирського позначився на взаємодії між урядом та суспільством?
- Це важлива і впливова подія. У математиці є поняття "необхідна, але недостатня умова". Ця заміна була необхідна, але недостатня умова, щоб змінилися відносини влади й суспільства. Будь-яка дія адміністрації, що впливає на безпеку позитивно чи негативно, також впливає і на взаємини суспільства й держави.
Щодо особистостей Залужного й Сирського - українське суспільство замало їх знає та не розуміє стратегії, щоб зробити однозначний висновок. Заміну головнокомандувача сприймали не з військової, а з політичної точки зору.
У серпні цього року наші збройні сили вперше з моменту початку повномасштабного конфлікту перейшли межу країни-агресора і увійшли на територію Курської області. Які переваги приніс Україні цей наступ?
Наступ на Курщині став символом надії та оптимізму в умовах переважно негативних новин того періоду. Курська операція підкреслює важливий урок: українці здатні досягати успіху, коли їх дії базуються на якості, а не на кількості. Перехід від кількісних показників до якісних є правильним курсом, який варто розвивати через більш ефективне управління та зміну ставлення до людського життя і гідності як в армії, так і в суспільстві.
Революція гідності завершилася тим, що основною умовою співпраці між громадянином і державою, яка так і не була встановлена з моменту здобуття незалежності, стало визнання державою людської гідності. Війна виявилася певною контрреволюцією в контексті гідності: держава повернулася до старих практик. Ставлення влади до тих, хто зазнав найбільших втрат, є недостойним. Ці люди не отримали можливості долучитися до змін, на які вони вказували. Вперше в нашій історії велика кількість цивільних осіб стала частиною Сил оборони. Це створювало неймовірний потенціал для реформ, оновлення культурних аспектів та перетворення Збройних сил на один із ключових інститутів модернізації нашої країни. Цей унікальний шанс був упущений, і тепер ми поступово намагаємось його реалізувати. Спрощення процесу переведення військових між підрозділами – це зміни, які були вкрай необхідні ще три роки тому, до початку повномасштабного вторгнення.
Російські збройні сили, відомі тим, що "військові ресурси безмежні", цього року вирішили поповнити свої лави солдатами з Північної Кореї. Чи свідчить це про зниження потенціалу противника?
Ми не зовсім сприймаємо логіку дій російського керівництва, оскільки маємо обмежене уявлення про Росію.
Мене дивує, яка обмежена українська експертиза з цього питання — вона фактично зосереджена на кількох фахівцях. Тим часом у суспільстві існує переконання, що ми маємо глибше розуміння Росії, ніж Захід, і можемо давати компетентні оцінки. Існує безліч внутрішніх чинників, які впливають на російську мобілізацію. У Росії функціонують приватні збройні формування, що діють у різних регіонах. Запрошення військових з Північної Кореї має значення не лише для війни з Україною — це стало сигналом для регіональних еліт, що Путін враховує їхні інтереси і шукає нові способи зміцнення армії. Присутність північнокорейських військових зумовлена специфікою відносин між центром і регіонами Росії, а не лише військовими завданнями.
Отже, військовослужбовців КНДР перемістили, щоб зменшити соціальну напругу в окремих регіонах?
Не стільки соціальну, скільки напругу у взаєминах між елітами можна спостерігати. Наявність приватних збройних формувань, вірних регіональним лідерам, може легко підсилити російські збройні сили в умовах нестачі людських ресурсів. Це може викликати занепокоєння серед російських еліт, оскільки вони можуть опинитися у вразливому становищі, коли їхні особисті армії зіллються з російською армією. Солдати з Північної Кореї здатні знизити цю напругу всередині Росії.
Чи втрачає конфлікт статус російсько-українського?
Ця війна має значну інтернаціональну складову, проте Північна Корея не є активним учасником конфлікту, як і ті держави, чиї громадяни підтримують Україну на полі бою. Це викликає певну тривогу — зовнішня політика президента Джо Байдена та європейських лідерів сприяла зміцненню зв'язків між Росією, Північною Кореєю, Китаєм та Іраном за останні три роки, хоча це не означає, що ці країни вступлять у війну. Проте, існує ймовірність, що в майбутньому можуть виникнути обставини, які призведуть до формального залучення інших держав у конфлікт. Саме тому світові гравці насторожено ставляться до російсько-української війни, вважаючи її можливим початком Третьої світової війни.
Мені близьке визначення британського історика Ніла Ферґюсона, який каже, що ми нині ще не у Третій світовій, але у Другій холодній війні.
Чи можливо вести мову про створення нового альянсу зла, що об'єднує Москву, Пхеньян та, можливо, Тегеран?
На даний момент кожен учасник цієї коаліції діє відповідно до власних інтересів. Росія не виступає явним лідером. Її союзники мають надто різні ідеологічні позиції. Кремль дотримується чіткого імперського та антизахідного курсу. Хоча КНДР та Іран у своїй риториці близькі до Росії, вони виявляють більшу гнучкість і не приймають російське бачення історії та геополітики, принаймні поки що.
Швеція приєдналася до НАТО, ставши 32-м членом альянсу, тоді як Швейцарія розглядає можливість перегляду своєї політики нейтралітету. У Молдові на референдумі більшість населення підтримала євроінтеграційний курс. Чи можна пов'язати ці події з агресією Росії проти України? Чи свідчить це про зростаючу поляризацію у світі?
- Поляризація відбувається однозначно. Війна Росії проти України - не причина, а каталізатор. Причини лежать глибше: більше немає протистояння демократій і диктатур, виникла гібридна форма неліберальних демократій, де вибори проводять, але демократичного процесу немає. Ринкові реформи та формування середнього класу не сформували ліберальних демократій. Повоєнний розвиток людства не призвів до зменшення агресивних схильностей - у світі є лідери, готові вбивати мільйони безневинних людей. Ми перебуваємо в умовах, де відбувається перевірка світового порядку на міцність. Новий світовий порядок, що буде сформований за результатами цієї перевірки, може суттєво відрізнятися від того, до якого ми звикли.
На президентських виборах у США переміг Дональд Трамп, обійшовши демократку Камалу Гарріс. За вашими словами, це "поразка збанкрутілої політики адміністрації Байдена, яка коштує реальні життя українців". Чого слід чекати від нової каденції Трампа?
Очікуються зміни в умовах гри, проте я не переконаний, що це принесе вигоду Україні.
Політика Дональда Трампа буде більш рішучою та базуватиметься на уявленні про стратегічну потужність Сполучених Штатів. У порівнянні з Джо Байденом, який обмежував себе обіцянками щодо того, чого адміністрація США ніколи не зробить, Трамп демонструє інший підхід. Перш ніж досягти узгодження інтересів Києва і Вашингтона, знадобиться певний час для адаптації. Наразі Вашингтон почав використовувати інші формулювання, а Київ намагається знайти способи адаптувати свої потреби до американського контексту. Нова політична риторика не визнає колишніх цінностей, таких як глобальна свобода, демократія та міжнародний розвиток, які були важливими для Рейгана, але не мають значення для Трампа. Внутрішні політичні пріоритети змінилися, а адміністрація Трампа більше зосереджена на власних питаннях, ніж на зовнішній політиці. Нам потрібно донести до США, як підтримка України зміцнює їхні позиції. Ми мали відмінне посольство під керівництвом Оксани Маркарової, яка зробила багато для того, щоб українські потреби були сприйняті як американські інтереси. Сподіваюся, що її наступник продовжить цю важливу роботу.
Ключовим є створення українських студій в американських університетах, а також налагодження активного експертного діалогу. Це дозволить нам швидше знайти спільну мову і відновити зусилля в боротьбі проти Росії.
Політичні зміни в США поставили під питання традиційну політичну модель. Раніше демократи вважалися партією трудящих, тоді як республіканці представляли інтереси бізнесу. Проте тепер ситуація стала менш чіткою. В минулому республіканці мали сильні позиції в зовнішній політиці та в боротьбі з авторитарними режимами, тоді як демократи зосереджувалися на соціальних питаннях всередині країни. Наразі республіканські адміністрації стали більш ізоляціоністськими, а демократи активно обговорюють участь США у глобальних справах. Відбулася зміна акцентів. Подібна трансформація мала місце в 1960-х роках, коли Демократична партія на півдні США почала підтримувати права людини та громадянські свободи. Аналогічно, коли Білл Клінтон, будучи демократом, реалізував багато ініціатив, які раніше були характерні для республіканців, таких як збалансування бюджету та скорочення державного боргу. Це призвело до того, що політична ситуація стала більш змішаною і менш однозначною. Сьогодні відбувається пошук нових облич у американській політичній системі та нових ролей для старих партій. Вони залишилися, але їхній зміст і пропозиції змінилися.
"Оптимальна трансформація українців відбувається через активну взаємодію з Україною", зазначали ви у Facebook. Яким чином українцям варто здійснити цю трансформацію?
Українці в Україні undergo transformations, evolving into an enhanced version of themselves.
Українці, які живуть за межами батьківщини, часто залишаються тими ж, якими були на момент еміграції, або адаптуються до умов нової країни. В Росії українці зазвичай асимілюються і стають схожими на інших громадян, не створюючи значимого опору імперській політиці. Асиміляція є загальним процесом для всіх діаспор, але в Україні українці швидко еволюціонують, стаючи більш гнучкими та здатними засвоювати нові знання. На останніх виборах у Молдові етнічні українці підтримали "русский мир" і виступили проти європейської інтеграції, що суперечить прагненням незалежної України. Натомість у США та Великій Британії, де існують значні українські громади, час для цих людей зупинився в момент виїзду. Ми ще не навчились налагоджувати стосунки з ними так, щоб вони мали сучасне уявлення про Україну. Це, у свою чергу, може зменшити великі ментальні розриви між українською діаспорою в Північній Америці та пострадянськими поколіннями в Україні.
Чого слід чекати українцям 2025 року? До яких викликів маємо бути готові?
Ці проблеми пов'язані з питаннями гідності, безпеки, суб'єктності та здатності виявити і навчитись ефективно використовувати якісний важіль, щоб протистояти застарілим кількісним звичкам. Наш стратегічний курс залишився незмінним з 2014 року, хоча щороку він вимагає нових дій і інструментів для досягнення тих же цілей.
Найкраща порада для всіх нас - дивитися на будь-який виклик із точки зору довгої перспективи. Наскільки те, що ми хочемо зробити, буде корисне через 5-10-20 років. Тоді навчимося не перевитрачати зусилля і ресурси, берегти ментальне здоров'я і досягати цілей.
