Газова "голка" Москви: Зупинка транзиту та втрати в 6 мільярдів на військові потреби. Хроніка проблеми.
Газ. Асоціативне фото / J. Stacevičiaus / LRT nuotr.
Україна 1 січня 2025 року офіційно припинила транзит російського газу через свою територію, завершивши понад 50-річну еру використання своїх газопроводів для експорту російського енергоресурсу в Європу. Це рішення, як зазначив міністр енергетики Герман Галущенко, відповідає ініціативі Repower EU, що передбачає повну відмову Європи від російського газу.
Президент України Володимир Зеленський у своєму новорічному зверненні закликав владу Словаччини і Угорщини поважати "єдність Європи, яка визначає долю кожного народу на континенті". Водночас припинення транзиту вже спричинило енергетичну кризу в невизнаному Придністров'ї, яке залишилося без тепла та гарячої води.
Енергетичний спеціаліст та Президент українського Центру глобалістики Михайло Гончар акцентував увагу на історичній важливості цього заходу.
Київ витримав тиск кремлівських "троянських коней" у Європейському Союзі та примусив Москву зупинити експорт газу через українську територію, позбавивши агресора 6-6,5 мільярдів доларів щорічних доходів. Ці кошти тепер не будуть використовуватися для фінансування війни.
Як українські газопроводи постачали енергію до СРСР
В 1960-х роках газові запаси Західної України відіграли ключову роль у забезпеченні енергетичних потреб Москви, Мінська та столиць Балтії в рамках Радянського Союзу.
Газопроводи "Дашава - Київ - Брянськ - Москва" та "Дашава - Мінськ - Вільнюс - Рига" транспортували український газ до основних промислових центрів Радянського Союзу. Завдяки цьому Радянський Союз зміг забезпечити енергетичну незалежність власної промисловості, одночасно створюючи енергетичну залежність своїх союзних республік.
"Український газ, відкритий у середині ХХ століття, став стратегічною сировиною для побудови радянської економіки. Україна не лише годувала, а й обігрівала Москву, Ленінград і Мінськ", - зазначає Гончар.
Газова голка для соцтабору і НАТО
З початком Холодної війни, маючи перспективу конфлікту з Китаєм і Заходом, СРСР почав активно використовувати енергоресурси як політичну зброю. Перші експортні постачання газу до країн соцтабору розпочалися в 1956 році. Газопровід "Братство", запущений у 1967 році, став головним каналом постачання газу в Чехословаччину та Австрію.
На початку 1970-х років Радянський Союз розпочав експортувати газ до країн соціалістичного блоку, таких як Польща, Німецька Демократична Республіка, Чехословаччина та Угорщина. З часом ці держави ставали дедалі більш залежними від радянського газу, а в випадку Польщі ця залежність використовувалася як інструмент тиску під час політичних криз. Одночасно Москва почала поширювати свій енергетичний вплив і на країни НАТО.
Експерт підкреслює: "У 1980-х роках Західна Європа стала ключовою ціллю для Кремля. Контракти на постачання газу до Західної Німеччини, Франції та Італії укладалися в рамках стратегічного плану, метою якого було викликати розкол між Європою та США. Газова залежність мала слугувати інструментом впливу на Захід, і, на жаль, цей сценарій успішно втілювався протягом багатьох років". Радянський Союз розробляв газопроводи, які забезпечували дешеве та стабільне постачання енергії для європейських держав. Це ускладнювало створення єдиного фронту в боротьбі проти Москви під час "холодної війни".
Російські фахівці також підкреслюють важливість фрагмента записки Міністерства закордонних справ СРСР, яка була представлена Центральному комітету КПРС 1 грудня 1969 року: "Досягнення угоди про постачання радянського природного газу в Німеччину може мати велике значення. Мова йде про укладення контракту, що діятиме протягом двох десятиліть і певною мірою зробить енергетичну сферу, яка є критично важливою для економіки Німеччини, залежною від Радянського Союзу".
"Ця залежність формувалася протягом багатьох років, -- підкреслює фахівець. -- З одного боку, європейські країни отримували вигідний ресурс, а з іншого -- кожен контракт на постачання газу мав свою політичну ціну. Кремль здобував важіль впливу, який вміло використовував, особливо під час криз, таких як у 2008-2009 роках."
План Росії здійснити "холодомор" у 2009 році, відповідно до заходів реверсу.
Енергетична війна Росії проти України досягла кульмінації в 2009 році. Тоді Москва перекрила постачання газу до України, а разом з тим і транзит до Європи, використовуючи це як інструмент політичного та економічного тиску. План Кремля передбачав залишити без тепла регіони України, щоб викликати масове невдоволення населення та змусити уряд до поступок. Особливо критичною була ситуація в таких великих містах, як Київ, Львів та Вінниця.
"Російська преса відкрито писала про "замороження України", -- наголошує експерт. -- Затулін і подібні йому політики прямо заявляли, що українці мають зрозуміти ціну конфронтації з Росією". У 2009 році Росія вимагала від України передоплати за газ за завищеними цінами, а також повного контролю над газотранспортною системою країни. Газовий транзит до Європи Москва обмежила, намагаючись звинуватити Україну в нібито крадіжках газу.
Важливу роль у протистоянні виконали українські керівники газового сектору, серед яких особливо виділявся Олег Дубина, голова НАК "Нафтогаз України". Спільно з прем'єр-міністром Юлією Тимошенко, він ініціював альтернативні схеми постачання газу для споживачів в Україні. "Вирішення питання про використання газу з підземних резервуарів стало важливим стратегічним кроком, -- підкреслює експерт. -- Це дозволило уникнути серйозної енергетичної кризи".
Експерт зазначає, що українська газотранспортна система була вражаюче переведена в реверсний режим всього за 36 годин, що дозволило прокласти маршрут постачання газу з західних сховищ до центральної, південної та східної частин України. Це не дало Москві можливості повторити сценарій Холодомору, який пережила країна в січні 2009 року. Під керівництвом тодішнього глави "Нафтогазу" Олега Дубини та його заступника, інженера Ярослава Марчука, було здійснено те, що раніше здавалося неможливим. Після цього у Росії та Європі усвідомили, що реверсивне використання газопроводів є цілком реальним, і вони почали вважати це звичайною практикою в ЄС.
Завдяки допомозі Європейського Союзу вдалося організувати незалежний контроль за транзитом газу. "Європейські комісари виконали роль посередників, які змусили Росію відновити постачання, — зазначає експерт. — Цей момент став переломним, продемонструвавши вразливість Росії в газових конфліктах".
Закрити нафтовий канал для Росії.
Сучасна політика європейських країн зосереджена на подоланні залежності від російських енергоресурсів. Зокрема, вже впроваджені санкції проти російської нафти та газу, а також активізовано будівництво терміналів для прийому зрідженого природного газу (LNG). "Кожен новий проєкт із диверсифікації постачання енергії -- це ще один крок до енергетичної незалежності Європи", -- підсумовує експерт.
Закриття нафтового коридору для Росії має стратегічне значення. Литва та інші держави Балтії вже зупинили імпорт російської нафти через свої порти, що суттєво ускладнює експортні можливості Росії. "Цей коридор повинен залишитися закритим назавжди, — підкреслює експерт. — В іншому випадку Кремль продовжить використовувати енергетичні ресурси як інструмент тиску".
На завершення, шлях Росії в галузі газових та нафтових амбіцій ілюструє, як енергетичні ресурси можуть використовуватися як засіб геополітичного впливу. Сьогодні Європа стикається з необхідністю не лише розширити спектр своїх енергетичних постачальників, але й об'єднати зусилля для протидії агресивній енергетичній стратегії Москви.
